Вічна душа, тлінне тільки тіло,
Але й воно, спалахнувши вогнем
(Аж темрява ночі раптом стане днем)
Невгасимої віри, засяє лілово
(Це спалах душі, що зреалізувала слово)
І піде на подвиг, а скажуть: згорів за діло.
Микола Линник.
Микола Андрійович Линник народився в красивому і древньому містечку Соколі, яке з 1569 року мало Магдебурське право і розкинулося на лівому березі чудової волинської річки Стир. Перші поетичні спроби пера зробив у четвертому класі російською мовою. Але вчасно зрозумів, що українську душу найкраще виспівувати таки рідною - українською. Вдосконалювалася, навчаючись у Луцькому державному педагогічному інституті ім. Лесі Українки. Працює у Берестечківській ЗОШ І-ІІІ ступеня. Поезія так і залишилась незмінним супутником життя педагога.
У збірці Діалог з незнаним другом" вміщено поезії, написані у різні роки. Як зізнається сам автор, буває, що його нова поезія народжується, як прекрасна Афродіта з морської піни - легко і безпосередньо. Однак бувають хвилини, коли поетична думка вже пульсує в голові, але щоб видобути її на аркуш, потрібно працювати, як скульптору, - довго - довго прибирати зайві шматки, поки не вималюються риси поетичної Галатеї. А деякі поезії схожі на молоді паростки: з'явився рядок - думка, а вже потім з нього поволі виростає поезія-дерево.
Немає коментарів:
Дописати коментар